Мнстерство освти науки Украни Льввський нацональний унверситет мен ¶вана Франка Надя Ревак Володимир Сулим ЛАТИНСЬКА МОВА (для неспецальних факультетв) / Ревак Н.Г., Cулим В.Т. Рекомендовано Мнстерством освти науки Украни ЛНУ мен ¶вана Франка Львв 2006 ББК: 81.470я73 УДК: 811.124(075) Р 32 Ревак Н.Г., Cулим В.Т. Латинська мова (для неспецальних факультетв) 2-ге вид., виправлене доповнене. Львв: ЛНУ мен ¶вана Франка, 2006. 415 с. У пдручнику стисло викладено основи фонетики, морфолог, синтаксису словотвору латинсько мови. Подано таблиц вдмнкових закнчень менникв та особових закнчень дслв. Для закрплення граматики вмщено навчальн адаптован тексти вправи, як розвивають та поглиблюють теоретичн знання. Наведено латинськ прислв я крилат вислови, як мають вдповдники у сучасних вропейських мовах, а також латинсько-укранський та укрансько-латинський словники. Для студентв неспецальних факультетв унверситетв, коледжв, Aмназй та лцев. Рекомендувала до друку Вчена Рада Льввського нацонального унверситету мен ¶вана Франка. Протокол 11/3 вд 27.03.2002 р. Рецензенти: Р.О. Домбровський, канд.флол. наук, доцент, завдувач кафедри класично флолог ЛНУ мен ¶вана Франка Р.П. Зорвчак, доктор флол. наук, професор, завдувач кафедри перекладознавства та контрастивно лнгвстики ЛНУ мен ¶вана Франка А.О. Содомора, канд. флол. наук, доцент кафедри класично флолог ЛНУ мен ¶вана Франка Е.В. Швед, канд. флол. наук, доцент, завдувач кафедри класично румунсько флолог Ужгородського нацонального унверситету Редактор: Мирослава Прихода ISBN 966-96073-2-9 Y Ревак Н., Сулим В., 2005 Y ВМГО «Подлля-2000» ПЕРЕДМОВА Félix, quí potuít rerúm cognóscere cáusas Щасливий, хто зумв розпзнати причину речей Ц слова римського поета ¶ ст. до н.е. ВерAля, адресован Лукрецв, авторов поеми «Про природу речей», стали крилатими. Пд щастям поет, очевидно, розум невтомну працю, яка допомага людин пояснити те чи нше природне явище, виводить з вузьких тенет незнання й скерову до свтла простору. Важко не погодитися з словами, як утвердилися уже впродовж епох, однак розмаття мелодйнсть сучасних мов можуть наштовхнути на думку: навщо вивчати мову, яка перестала бути засобом активного сплкування майже дв тисяч рокв тому вважаться сьогодн «мертвою мовою»? Вдповдь на запитання: «Чи латина мертва мова?» читамо в Юлана Тувма: «Яка ж це мертва мова, яка, не в янучи, пережила тисячолття?!» Але як, у якй форм «пережила»? Передусм у текстах, у творах, як дйшли до наших днв, як невичерпна скарбниця мудрост та нетлнних стин, що слугували освченим людям багатьох вкв, в сторичних пам ятках й документах середньовччя, у творннях епохи Вдродження, у романських, германських слов янських мовах, у нових наукових медичних, бологчних, юридичних, лнAвстичних та технчних термнах. Упродовж сторч латина була обов язковою дисциплною у навчальних закладах, значення надзвичайно вагоме, адже вона стала класичним пдAрунтям термносистем багатьох мов свту. Сьогодн латинською мовою майже не розмовляють. ¶сторичн обставини склалися так, що вона втратила свою комункативну функцю, але не втратила свого великого освтньо-сторичного значення, ставши важливим джерелом загальнолюдсько культури та сполучною ланкою мж античнстю сучаснстю. · вивчення допомага глибшому засвонню знань з багатьох спецальностей як гумантарного, так природничого профлю, вважа ректор Льввського нацонального унверситету мен ¶вана Франка, фзик-теоретик, професор ¶ван Олександрович Вакарчук. Саме за його нцативою латинську мову запроваджено на усх факультетах Унверситету: «Ми прагнемо вдновити перервану традицю класичного Унверситету, дати змогу кожному студентов оволодти вдповдною науковою термнологю, дзнатися про джерела походження, творити власну укранську термносистему, а без знання латинсько мови це нереально». Загальноосвтн й ужиткове значення латинсько мови як навчально дисциплни привело до появи пдручника, мета якого дати студентам не тльки потрбний обсяг знань з нормативно граматики латинсько мови, а й розширити хнй свтогляд вивченням латинських прислв в та крилатих висловв, як використовуються в науц, в побут. Пдручник укладено за програмою з латинсько мови для студентв гумантарних та природничих факультетв. Вн складаться з смнадцяти лекцй, в яких охоплено матерал з фонетики, морфолог, синтаксису; тут тексти для перекладу з латинсько мови на укранську навпаки, з вдповдним лексичним мнмумом, а також вправами на закрплення нормативно граматики. З огляду на високу продуктивнсть латинських афксв у словотвор нових вропейських мов, значну увагу придлено словотворенню. Пдручник збагачують 140 латинських крилатих висловв. Це прислв я, приказки, афоризми, сентенц, лтературн цитати, як мають вдповдники або кальки в укранськй, англйськй, нмецькй, французькй та спанськй мовах. Цикл вправ, розроблених до кожного заняття, спрямований на засвоння лексики та граматики, на самостйну роботу з словником, на оволодння окремими словотврними елементами у зставленн з лексичними паралелями в укранськй, англйськй, нмецькй, французькй та спанськй мовах. Для зручност користування подано також латинсько-укранський та укрансько-латинський словники. Автори. ВСТУП Коротка сторя латинсько мови та значення у мжнароднй науковй термнолог Латинська мова (lingua Latīna) одна з найдавнших мов ндовропейсько см , що належить до групи талйських мов. Це мова одного з стародавнх племен, як заселяли Апенннський пвострв приблизно три тисяч рокв тому. Назва цього племен латини (Latīni), область поширення Лацй (Latium) у нижнй теч рки Тбру. Столицею ц област у 754 753 рр. до н.е. стало мсто Рим (Roma), побудоване на семи горбах (Septimontium). Пзнше йому дали назву «Вчне мсто» Urbs aeterna. Спочатку латинською мовою говорило невелике плем я латинв, проте в результат вйськових, полтичних та економчних успхв Стародавнього Риму латинська мова поширються по всй ¶тал, а, починаючи з ¶¶ ст. до н.е., виходить за меж. У ¶ ст. н.е. Рим став столицею наймогутншо держави стародавнього свту Римсько мпер, до складу яко входили сучасн Франця, ¶спаня, Португаля, Швейцаря, деяк частини Нмеччини, Пвденно Англ, Югослав, Хорват, Болгар, Румун, Угорщини, Чех, Словаччини, Грец, Туреччини, Лвану, Сир, Лв, Тунсу, Алжиру та н. Латинська мова звучала майже в усх кранах Захдно ґвропи, Пвнчно Африки Захдно Аз. У перод снування Римсько мпер латинська мова була офцйною державною мовою, мовою управлння, вйська, юриспруденц, торгвл, школи, науки, лтератури. В стор розвитку латинсько мови виокремлюють деклька перодв. Найдавншими пам ятками латинсько мови написи, фраAменти обрядових псень, законв VII IV ст. до н.е. ¶сторя лтературно мови починаться 240 р. до н.е., коли вйськовополонений грек Люцй Лвй Андронк принс до Риму трагедю комедю латинською мовою як результат перекладу грецьких творв, зокрема Гомерово «Одссе». Цей перод в стор мови називають архачним (240 81 рр. до н.е.). Видатним представником цього пероду римський комедограф Плавт (254 184 рр. до н.е.), вд якого до нас дйшло 20 комедй повнстю одна у фраAментах. ¶ншим представником архачного пероду Теренцй (190 159 рр. до н.е.), автор шести комедй. Другий перод латинсько мови вдомий як класичний (81 р. до н.е. 120 р. н.е.). На класичний перод, перод найвищого розвитку латинсько мови, який у науц прийнято длити на два вки «золотий» «србний», припада дяльнсть видатних поетв прозакв, як створили латинську лтературну мову. Найвизначншими представниками «золотого» вку (81 р. до н.е. 14 р. н.е.) Ццерон (106 43 рр. до н.е.), Цезар (100 44 рр. до н.е.), ВерAлй (70 19 рр. до н.е.), Горацй (65 8 рр. до н.е.), Овдй (43 р. до н.е. 18 р. н.е.) та н. Вони створили загальноприйнятий канон прозово поетично мови. «Срб]ний» вк, або пслякласичний перод, (14 120 рр. н.е.) представля творчсть Сенеки (4 р. до н.е. 65 р. н.е.), Марцала (43 104 рр. н.е.), Тацта (55 120 рр. н.е.) та н. Перод формування розквту класично латинсько мови був пов язаний з перетворенням Риму в наймогутншу державу Серед]земномор я, до складу яко ввйшли обширн територ на заход та пвденному сход ґвропи, у Пвнчнй Африц Малй Аз. До кнця ¶¶ ст. до н.е. латинська мова пану не тльки на територ ¶тал, а й як офцйна державна мова поширються на Пренейському пвостров в Пвденнй Франц. Через римських вонв купцв латинська мова у свой розмовнй форм доходить до мсцевого населення ста засобом романзац завойованих територй. Третй перод у розвитку латинсько мови ма назву пзнй (пзня латина) (¶¶¶ V¶¶ ст. н.е.). Це епоха пзньо мпер виникнення псля падння варварських держав. Античн традиц у лтературнй творчост поступово згасають. Як сторичне джерело, зберегли сво значення твори Аммана Марцеллна (330 400 рр. н.е.), св. ¶ронма (348 420 рр. н.е.), св. АвAустина (354 430 рр. н.е.). Псля смерт мператора Феодося 395 р. н.е. вдбувся остаточний подл Римсько мпер на Схдну та Захдну. На роз днаних землях занепадала освченсть, мовн розбжност мж римськими провнця]ми зростали, поступово втрачався латинський елемент. «ВульAарна (народна) латина» стала мовою-основою для нових нацональних мов (романських). До романських мов належать: талйська, яка виникла на територ Апенннського пвострова, французька провансальська у @алл, спанська португальська на Пренейському пвостров, рето-романсь]ка на територ Швейцар Пвнчно ¶тал, румунська у Дак (сучасна Румуня), молдавська у Молдов та н. Ц мови розвинулися з народно латини збергають у свому словниковому склад, морфолог синтаксис латинськ ознаки. Спроби римлян пдкорити германськ племена в ¶ ст. до н.е. ¶ ст. н.е. були марними, проте економчн зв язки з германцями снували тривалий час, вони здйснювалися переважно через римськ вйськов колон, розмщен вздовж Рейну Дунаю. Про це нагадують назви нмецьких мст: Köln (вд лат. colonia «поселення»), Koblenz (з лат. confluens «той, що сткаться»). Латинське походження в сучаснй нмецькй мов мають слова Rettich (з лат. radix «корнь»), Birne (з лат. pirus «грушка»), Mauer (з лат. murus «кам яна стна»), Fenster (з лат. fenestra «вкно»), Straβe (з лат. strata via «брукована дорога») та н. У Британ слди латинсько мови збереглися у назвах мст з -chester, -caster чи -castle вд лат. castra «вйськовий табр» castellum «укрплення», foss вд fossa «рв», col(n) вд colonia «поселення», пор.: Manchester, Lancaster, Newcastle, Fossway. Значення латинсько мови для формування нових захдновропейських мов збергаться псля падння Захдно Римсько мпер (476 р. н.е.). Латинська мова залишаться мовою держави, науки школи у феодальному франкському королвств (V VI ст. н.е.). Латинською мовою Григорй Турський (540 594) написав «¶сторю франкв», а АйнеAард «Життпис Карла Великого» (810). Карл Великий (742 814), мператор Франксько держави, наприкнц VI¶¶ на початку IХ ст., виступив нцатором реформи, спрямовано на унфкацю вимови писемно латини, щоб наблизити до втраченого класичного канону. Саме ця «каролнгська» латина на багато сторч перетворилася на унверсальний засб мжнародного сплкування, офцйно-длового, наукового, лтературного церковного обгу в Захднй ґвроп. Карл Великий запросив учених з рзних кран ґвропи, щоб вдновити класичн заняття «правильно латини». За його наказом учен збирали переписували латинськ та грецьк рукописи. Створювалися спецальн примщення scriptoria, де переписувач одночасно копювали один той самий рукопис. Завдяки невтомнй прац переписувачв до нас дйшла бльшсть творв античних авторв. Поряд з ВерAлм, якого у середн вки вважали взрцем для наслдування, читають Гораця Овдя, звертаються до Ццерона. Твори Лвя Светоня, Лукана Стаця, Квнтлана Плня, Ювенала Катона цнуються на рвн з творами християнських авторв. Сферою застосування латинсько мови в епоху Середньовччя були юриспруденця, освта, наука, церква, лтература, ус сфери суспльного культурного життя. Закони перших варварських держав у Захднй ґвроп називалися «правди» (leges) були написан латинською мовою. Мськ статути, якими користувалися в мських управах, були також латиномовн. Латинська мова стала мовою культурного та нтелектуального життя при монастирях катедральних соборах. Вона яскраво представлена у творчост талйського флософа й теолога Томи Аквнського (1227 1274), який поднав учення Арстотеля з християнськими догмами. На баз шкл Х¶¶ ст. виникають нов центри культури та освти унверситети. Ц заклади з являються у Болонь (1119), Окс]форд (1163), Паду (1222), Неапол (1224), Севль (1254), Париж (1259), де латина була мовою освти сплкування. Книги, як видавалися в унверситетських скрипторях, були написан латинською мовою. В унверситетах вивчали твори Лвя, Лукреця, Тацта, Катулла класикв римсько лтератури культури загалом. В епоху Середньовччя латинська мова була фактично диним нструментом сплкування висловлювання думок, зрозумлим для всх вигдним для встановлення контактв. Вона була невд мною частиною суспльного, полтичного, культурного наукового життя вс ґвропи, зразком для нових романських мов, як постйно зверталися до багато лексично скарбниц, шукаючи засобв для позначення нових понять та дей. Винятковою була роль класично латинсько мови в епоху Вдродження (X¶V XVI ст.), коли просвтники виявили великий нтерес до антично культури, наслдуючи античн зразки. В епоху Вдродження латинською мовою пишуть сво твори Еразм Роттердамський (1466 1536) у Голланд, Томас Мор (1478 1535) в Англ, Джордано Бруно (1548 1600), Томазо Кампанелла (1568 1639) в ¶тал. Латинська мова ста в цей перод важливим засобом мжнародного культурного наукового сплкування. Багатовкове поширення латинсько мови викликало потребу Aрунтовно вивчати у школах, укладати словники, видавати переклади, що сприяло проникненню вдповдно латинсько лексики до нових захдновропейських мов. У XV¶¶ XV¶¶I ст. латинською мовою писали сво твори флософи, сторики, фзики математики: Фр.Бекон (1561 1626), С.-Ф.Кльо]нович (1545 1602), Р.Декарт (1596 1650), П.Гассенд (1592 1655), Б.Спноза (1632 1677), ¶.Ньютон (1643 1727), Г.Ляйбнц (1646 1716). Латинською мовою писали твори укранськ вчен й пись]менники: Ю.Дрогобич (бл.1450 1494), П.Русин з Коросна (1470 1517), С.Орховський (1513 1566), ¶.Домбровський (поч. XV¶I ст.), Т.Прокопович (1681 1736), Г.Сковорода (1722 1794), М.Довга]левський (перша половина ХVIII ст.). Помтну роль вдгравала латинська мова на укранських землях. Нею користувалися ще з часв Галицько-Волинського князвства. У першй половин X¶V ст. у Галичин з являються перш акти внутршнього обгу, написан латинською мовою. Це так звана актова латина, яка хронологчно охоплю перод вд 20-х рокв X¶V ст. до останньо третини XV¶I¶ ст. Культурна переорнтаця на захдновропейськ освтн принципи, здйснена в Укран наприкнц XV¶ ст., сприяла нтенсивному поширенню латини у шкльнй практиц. Найважливш збережен пам ятки шкльного обгу, написан латинською мовою, пов язан з Киво-Могилянською академю. До нас дйшло майже 200 рукописних флософських курсв майже стльки ж курсв поетики та риторики XV¶I ХV¶I¶ ст., складених чи законспектованих латинською мовою. Цю мовою було написано важлив полтичн документи, зокрема Нерчинський договр 1689 року. Б.Хмельницький, ¶.Мазепа та нш полтичн дяч Украни часто листувалися з ноземцями латинською мовою. Латинська мова була основною й обов язковою дисциплною у навчальних закладах багатьох кран свту. Тепер ця традиця вдновлються. У наш час знання латинсько мови потрбне спецалстам рзних галузей науки, оскльки соцально-полтичн, флологчн, математичн, технчн, медичн, юридичн та нш науков термни походять переважно з латинсько мови. Лексичними запозиченнями чи словотврними елементами з латинсько грецько мов рясн кожна мова, серед них й укранська, пор.: календар, конспект, професор, доцент, асистент, студент, факультет, унверситет, ефект, атестат, стандарт, проAрес, конAрес, нфляця, девальваця, суб кт, синус, косинус, тракторя, фнал та нш. Значна кльксть латинських запозичень й у побутовй мов: оля (oleum), котел (catillus), скриня (scrinium), сокира (secūris), вино (vinum), комора (camĕra), компот (componĕre). У наш дн латинська мова це свордний будвельний матерал, з якого творяться нов термни. Адже жодна галузь науки не може обйтися без знання основ термнолог, яка формуться на баз латинсько мови. Значення латинсько мови багатогранне. Стародавнй Рим залишив людству велику скарбницю художньо науково лтератури. Афоризми латинських авторв, прислв я вислови служать джерелом цитат для ораторв письменникв, учених державних дячв, журналств дипломатв. Наприклад: Homo locum ornat, non locus homĭnem. Людина прикраша мсце, а не мсце людину; Mala herba cito crescit. Погана трава швидко росте; Non scholae, sed vitae discĭmus. Не для школи, а для життя вчимося, тощо. Отже, латинська мова ма велике ужиткове застосування у рзних длянках науки. Саме тут доречно навести вислв видатного римського оратора письменника Ццерона: «Non tam praeclārum est scire Latīne, quam turpe est nescīre». Не настльки похвально знати латину, наскльки ганебно не знати . Латинська мова у Львов Латинська мова почала функцонувати на укранських землях у часи Галицько-Волинсько держави. Уже пд час правлння Данила Галицького (1201 1264), зокрема псля того, коли вн став королем, латинська мова була одню з офцйних канцелярських мов Галицько-Волинсько держави. Актова латина, представлена у X¶V XVIII ст., збереглася у майже семи тисячах томв рукописних судово-адмнстративних книг Львова, Галича, Жидачева, Белза, Перемишля та нших мст. У XIV XV ст. полтичний устрй Львова здобув елементи не тльки латинзац, а й навть романзац: снували посадов особи, як називалися консулами, книги мського самоврядування вели латинською мовою називались вони «Acta consularia», офцйн постанови видавались вд мен сенату львв ян (Senātus populusque Leopoliensis пряма паралель д
Комментариев нет:
Отправить комментарий